ЧЕРВОНИЙ ПРОМІНЬ

Запорізький район: осередок зародження Української революції

На території Біленьківської громади відбулося чергове засідання обласної науково-редакційної групи «Місця пам’яті Української революції» за участі вчених та місцевої влади з метою увічнення пам’яті учасників Вільнокозацького руху, які організували антибільшовицькі повстання у нашому районі навесні 1919-1920 рр.

Завдання групи – виявити об’єкти, пов’язані з періодом Української революції, забезпечити їх упорядкування, відродити пам’ять про суворо заборонені за радянських часів сторінки нашої історії.

Заступник директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА О.С. Зубченко наголосив на важливості увічнення всіх українців, які сто років тому підняли зброю проти окупаційного більшовицького режиму, та встановлення пам’ятних знаків на їхню честь:
– За комуністичного режиму всі матеріали по цій темі були суворо заборонені. На жаль, збереглося дуже мало документальних свідоцтв. Більшість сховано в архівах російських спецслужб. Наша мета – показати, що українці ніколи не корилися агресорам зі Сходу, а сьогодні воїни Української Народної Республіки, Гетьманату, Директорії, учасники селянських антибільшовицьких повстань надихають на перемогу наших військовослужбовців на Сході України.

У рамках цього проекту група у складі заступника директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА О.С.Зубченка, керівника апарату РДА В.О. Макущенка, начальника відділу культури і туризму І.В. Гемської, доктора історичних наук, професора кафедри українознавства ЗНУ В.Г. Бондаренка, науковця, дослідника українського визвольного руху, директора Запорізького науково-дослідного центру «Спадщина» Ю.І. Щура, старшого наукового співробітника Запорізького краєзнавчого музею Н.М. Горбунової, директора державного архіву Запорі-зької області О.С. Тедєєва, представників культури та місцевого керівництва Біленьківської ОТГ вирушили на потенційні місця зародження Україн-ської революції.

Місцем зустрічі було обрано краєзнавчий музей с. Канівське на чолі з Валентиною Хмарою, в якому зберігається історія села від його зародження і до сучасності. Після екскурсії виставковими залами музею, історики розповіли про діяльність Вільного козацтва у нашому районі в 1917-1921 роках.

За історичними розвідками, складеними на основі архівних документів, мемуарів, періодичної преси тих років, історик В.Г. Бондаренко зазначив:
– Історія України XX ст. являє низку повстансько-партизан-ських рухів у боротьбі за незалежність України. Серед передумов, які сприяли активній участі Олександрівського Вільного козацтва були збереження історичних традицій серед населення повіту та його орієнтація на козацький ідеал. Причинами участі вільнокозацьких формувань у партизанській боротьбі були як національні, так і соціальні. Боротьба відбувалася під гаслами створення незалежної української держави, боротьбі за рідну мову та культуру.

Національне та соціальне гноблення з боку більшовиків та білогвардійців спонукало до активної боротьби. Вільне козацтво у м. Олександрівську було створено 21 вересня 1917 р. і проіснувало за різними оцінками до 1921 р., а окремі козаки і старшини продовжили підпільну і партизанську боротьбу в інших організаціях до 1923 р.

З літа 1917 року в Олександрівському повіті швидко розвивався рух вільного козацтва. Організації та збройні козацькі формування існували на базі кількох заводів та майстерень, в навколишніх селах (Солоному, Кірово, Гуляйполі. Осередки зародження вільних козаків відбувалося і на сучасній території Біленьківської громади: с. Біленькому, Мар'ївці, Лисогірці, а також в Розумівці, Лукашевому, Августинівці, Малокатеринівці. Козаки і старшини з с. Біленького та навколишніх сіл допомагали наступаючим частинам Січових стрільців здійснювати розвідку та брали участь у боях за Запоріжжя, набуваючи досвіду підпільної роботи та партизанських дій.

Рух швидко набував військово-патріотичної спрямованості. На місці сучасного парку Клімова 21 вересня відбувся перший парад вільних козаків. Уже за три місяці вони стали на захист української влади та разом із кримсько-татарським ескадроном розгромили більшовицький загін Мокроусова.

Навесні 1919 року червоні відновили наступ на Олександрівськ. Дві невеликі групи патріотів, переважно підлітків 14-17 років, переправилися через Дніпро та висадились поблизу Лисої Гори, де знайшли найвищу точку для здійснення супротиву з різних напрямків. За спогадами ватажка повстанців Г. Гордієнка, юнаки скористалися старою сторожкою лісничого для проживання (територія нинішнього Крутоярів-сько лісництва), більшість із них ніколи не тримали в руках зброї. Тим не менше за кілька тижнів вони спорудили укріплений табір, вирили кілька рядів окопів та кулеметним вогнем заблокували рух пароплавів, якими вивозили хліб. Загін одержав назву – Лисогірський повстанський партизанський курінь. У червні 1919 року червоні разом із чекістами розпочали масований наступ на позиції Лисогірського повстан- ського відділу. Більшовики спробували ліквідувати повстанців, наступаючи від Мар'ївки та з пароплавів від Дніпра. Наступ був відбитий, повстанці захопили полонених і зброю. Згодом козаки змушені були відійти до Нікополя, де ініціювали чергове повстання проти більшовиків.

Героїчний спротив наших земляків вирішено вшанувати пам’ятним знаком на території Крутоярівського лісництва на околиці с. Лисогірка. За сто років берегова лінія та рельєф сильно змінилися, але в історичних довідках йдеться саме про Лисогірський мис – найвищу точку на місцевості, яку і віднайшла пошукова група (на фото внизу). Її члени, разом із керівником апарату райдержадміністрації В.О. Макущенком, оглянули територію і запропонували встановити на пагорбі високу щоглу з Державним прапором України та пам’ятною табличкою про повстанський рух у боях проти більшовиків. Згодом планується цю територію облагородити та організовувати екскурсії для школярів і туристичних груп.
Наступною зупинкою дослідників стало с. Біленьке, яке в 1917-18 роках було центром вільнокозацького руху. Навесні 1918 року сотня козака Микитки звільнила село від більшовиків. Було створено місцеву «Просвіту», самоврядні органи, упорядковано соціально-економічне життя.

У жовтні 1920 року, відступаючи з Олександрівська під тиском більшовиків, вільні козаки висадилися в Біленькому, поховали на високому кургані загиблого однополчанина Ярему. Серед українських стрільців, який брав безспосердню участь у тих запеклих боях на території нашого району, був Петро Франко – син великого Каменяра. Восени 1918 року Петро командував ротою кулеметників при встановленні української влади у Львові, згодом створив та очолив аеророзвідку Української Галицької армії. У січні 1919 року поляки збили відважного льотчика та відправили його до концтабору. Вже за кілька місяців Петро виміняв у вартових польську форму та втік, опинившись за тисячі кілометрів від рідного дому, в дніпровських плавнях.

Пам’ять про ці події та учасників визвольного руху, січових стрільців. серед яких були і місцеві жителі нашого району, увічнять меморіальним знаком з короткою історичною довідкою у центрі села поряд з будинком культури. Відповідне доручення обласна влада надасть Біленьківській громаді.

На останок зустрічі заступник директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю О.С. Зубченко наголосив:
– Наше завдання – перетворити краєзнавчий доробок науковців на конкретні місця вшанування військової доблесті українців, установити пам’ятні камені, хрести, меморіальні дошки. Цю роботу в області планують завершити протягом трьох років.



Comments (0)

Leave Comment