ЧЕРВОНИЙ ПРОМІНЬ

"ЧЕРВОНИЙ ПРОМІНЬ"

Громадсько-політичне видання

Доля, вишита червоними і чорними нитками

Перед очима дитячі спогади вимальовують яскраву картинку з підготовки до весілля. Рідні, разом з помічниками, випікають у печі традиційні здобні атрибути весілля – запашні дивні та шишки. Усім процесом заправляє господиня оселі бабуся Женя. Як тільки весілля на селі, так всі одразу зверталися по допомогу до неї. Лише у неї на початку 90-х залишилася на селі справжня українська піч. Дитячі роки швидко пролетіли, як і дев’яносто десятиріч Євгенії Василівни Подопригори, а вона і досі залишається активною і молодіє душею.

 

Євгенія Василівна – найстарший житель села Малишівка, учасник війни та ветеран праці, багаторазова переможниця соціалістичного змагання, нагороджена безліччю грамот, подяками за багаторічну сумлінну працю.
Село Балаклея Смілянської (нині Черкаська) області – її маленька Батьківщина. Звичайна велика сільська родина – шестеро діток, Євгенія Василівна найстарша. На ті часи вдалося отримати початкову освіту, деякий час з родиною жили на Донбасі, потім повернулися до рідного села батьків. А далі найстрашніші спогади зі сльозами на очах, які б краще забути – війна. Батьку було 35 років, коли він зі слабким здоров’ям потрапив остарбайтером до нацистського рабства, у 43-му він загинув… Євгенія дивом врятувалася від вивезення до німецьких таборів – у слушний час вона просто зістрибнула з товарного потяга і повернулася додому, після чого староста потайки допоміг переправитися до Черкас, де Євгенія Василівна упродовж восьми місяців допомагала нашим солдатам рити окопи і виконувати іншу важку роботу.

Втративши годувальника, родина опинилася у скрутному становищі. Догляд за мамою, наймолодшими сестрами та братом лягли на її плечі. Працювала різноробочою у колгоспі «Робітник», у 16 років довелося стати до керма трактора і самотужки обробляти поля під час бомбардировок, ремонтувати важку техніку, не жаліючи сил та здоров’я. Щоразу мати проводжала свою доньку на зміну зі сльозами на очах, не знаючи чи повернеться її дитя додому. За два роки вивчила трактор від «а» до «я», виконувала всі роботи.

У 1950 році родина відправляється на заробітки до Запоріжжя, за направленням переїжджають жити до Малишівки, тут і залишилися. Спочатку мешкали на квартирі, брали участь у розбудові молодого села, згодом передовому працівнику колгоспу ім. «Енгельса» керівник Свірський допоміг з будівництвом власного будинку, в якому Євгенія Василівна власноруч виклала славнозвісну піч.

30 років свого життя присвятила роботіу місцевому господарстві. І в полі трудилися, і в саду, на виноградниках, у тваринництві. За станом здоров’я довелося на два роки раніше вийти на заслужений відпочинок, через що і втратила право на чесно зароблений пай.

Життя в селі – турботи зранку і до пізнього вечора. Поміж основної роботи, встигала дома поратися з великим господарством, та навіть у місцевому клубі деякий час допомагала з суфлерством. Та найбільше Євгенія Василівна любила працювати на землі, з городиною, в окрасі двору – найбільшому квітнику з трояндами, гладіолусами, хризантемами. Її двір і зараз прикрашають улюблені квіти. А ще вишивала, в’язала, займалася випічкою – справжня майстриня та господиня!

Разом з чоловіком Василем Парфировичем (нині, на жаль, покійним) виховали двох чудових, таких же працьовитих доньок Тамару та Ганну, яким також прищепили любов до роботи на землі. Має п’ятеро онуків та семеро правнуків. Наприклад, правнучка Аліна, яку бабуся ласкаво називає Аля, навчається у 2 класі, займається спортивними та бальними танцями, вже є і призові місця та нагороди на міських змаганнях. Зараз Аліна на літніх канікулах у бабусі, а так як родина дуже співуча, разом з прабабусею частенько полюбляють співати народних пісень, частівки.
Є у правнуків і досить значні досягнення в спорті. Так, Настя, онука доньки Тамари, лише в 5 класі, а вже стала чемпіонкою Європи у своїй ваговій категорії з такого виду спорту, як тхеквандо. Чемпіонат проходив у лютому в Турції. Боротьбою дівчинка займається з першого класу, має безліч почесних медалей та кубків.

Незважаючи на оптимізм, роки все ж даються взнаки, про що постійно нагадує слабке здоров’я. Та поруч донька Ганна, яка турбується й доглядає за найдорожчою у світі людиною. Про свою бабусю велика родина не забуває, часто приїжджають, провідують.
- Для мене найбільшим щастям є, коли поруч моя велика сім’я. Головне, щоб вони всі були щасливі та здорові. І, звичайно, хочеться, аби в світі нарешті запанував мир, - говорить Є.В. Подопригора.

На фото Євгенія Василівна разом з донькою Ганною, правнучкою Аліною та депутатом Широківської ОТГ Ярославою Підлісною приймає привітання та подарунки з нагоди поважного 90-річного ювілею.

Інна МІХНО. с. Малишівка.



Comments (0)

Leave Comment